вівторок, 19 лютого 2013 р.

Наші квіти - волошки...


Назва “васильок”, що усталилася за родом волошок у російській ботанічній літературі, походить з народної легенди. Сільський хлопець – красень Василько якось косив у полі жито. Саме тоді у полі бавилися русалки. Одній з них дуже припав до душі Василько. Зачарувала русалка хлопця. Забув про все на світі і пішов за нею. А вона ж, пустуючи і сміючись, вела його в поля все далі й далі та й сама в нього закохалася. Не схотіла з ним розлучатися: обернула Василька на польову квітку, щоб нагадував синь води.
Відтоді, за легендою, щороку літньої пори русалки бавляться в хлібах, коли зацвітає волошка синя, плетуть з неї вінки і прикрашають свої голівки.
Є ще одна легенда.
Якось прогулювалась по полях богиня родючості Церера і почула жалібний голос волошок: “Нас орачі недолюблюють, відділили від жита”. На що Церера відповіла волошкам: “Недарма вам дали колір блакитної води: стійко тримайтеся біля трудівника – жита і не хиліться, як схиляє воно повні колоски. А раз в рік і вас підуть женці шукати, щоб прикрасити вінками свої голови”. В цій легенді знайшло своє відображення свято врожаю. А у слов’ян волошки завжди використовувались для прикрашення іменних снопів, які з піснями приносили додому. Перевитий волошками, цей сніп довго красувався в передньому кутку. Лише вибір іменного снопа був різний: росіяни – перший сніп, а українці – дожиночний, останній.
Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: ” Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите ”.
- Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас
немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.
- Гаразд, – відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас.
І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.