вівторок, 23 грудня 2014 р.

Назви мешканців населених пунктів України

books.jpg (1209×755)Назви мешканців населених пунктів і назви народів містять у собі важливу історико-етнографічну інформацію, тому їх будова потребує чіткої вмотивованності через визначальні мовні засоби. До них належить найпродуктивніша словотворна модель із суфіксом -ець (у формі чоловічого роду), -к-а (у формі жіночого роду) та -ц-і у формі множини, на зразок:
полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
тернопол-ець — тернопіль-к-а — тернополь-ц-і;
луган-ець — луган-к-а — луган-ц-і.

Зазначені суфікси приєднуються до топонімів на:
-ан-и: Бережани — бережан-ець — бережан-к-а — бережан-ц-і;
-ин: Гусятин — гусятин-ець — гусятин-к-а — гусятин-ц-і;
-єв-е: Єнакієве — єнакієв-ець — єнакієв-к-а — єнакієв-ц-і;
а також до основ на:
-город: Вишгород — вишгород-ець — вишгород-к-а — вишгород-ц-і;
-град: Кіровоград — кіровоград-ець — кіровоград-к-а — кіровоград-ц-і;
-піль: Бориспіль — бориспол-ець — бориспіль-к-а — бориспіль-ц-і;
-пілля: Білопілля —білопол-ець — білопіль-к-а — білопіль-ц-і  — із супровідним чергуванням лише в чоловічому роді голосного [і] в закритому складі з [о] у відкритому складі.
Приєднуючись до основ з кінцевим -ів/їв, чергування [і] з [о] не відбувається через потребу зберегти звуковий склад вихідного топоніма:
Харків — харків-ець — харків-к-а — харків-ц-і;
Жашків — жашків-ець — жашків-к-а — жашків-ц-і ;
Бердичів — бердічів-ець — бердиців-к-а — бердичів-ц-і.
Якщо основа топоніма закінчується на -ськ, -к, то з огляду на закони милозвучності, вони усікаються:
Бердянськ — бердян-ець — бердян-к-а — бердян-ц-і;
Каховка — кахов-ець — кахов-к-а — кахов-ц-і.
До топонімів на -а, -е, перед якими виступає здебільшого два приголосних, суфікси -ець, -ц-і, -к-а приєднуються з допомогою звукосполук -ів-, -ан-, -ян-, -ин-:
Біла Церква — білоцерк-івець — білоцерк-івк-а — біло-церк-івц-і;
Тараща — таращ-анець — таращ-анк-а — таращ-анц-і;
Алушта — алушт-инець — алушт-инк-а — алушт-инц-і;
Шостка — шостк-инець — шостк-инк-а — шостк-инц-і;
Рокитне — рокитн-івець — рокитн-івк-а — рокитн-івц-і.
Очевидно, що за цією продуктивною моделлю утворено чужомовні етноніми, на зразок:
Данія — дан-ець, дані-єць (не дат-чан-ин) — дан-к-а, даній-к-а — дан-ц-і, даній-ц-і;
Англія — англі-єць (не англі-чан-ин) — англій-к-а — англій-ц-і;
Канада — канад-ець, канад-ієць — канад-к-а, канад-ійк-а — канад-ц-і, канад-ійц-і;
Азія — азі-єць (не азіат) — азій-к-а — азій-ц-і.
Пропоную низку катойконімів, що викликають труднощі в процесі словотворення:
Броди — брод-івець — брод-івк-а — брод-івц-і;
Горлівка — горлів-ець — горлів-к-а — горлів-ц-і;
Долина — долин-ець — долин-к-а — долин-ц-і;
Дубно — дубн-івець — дубн-івк-а — дубн-івц-і;
Запоріжжя — запоріж-ець — запоріж-к-а — запоріж-ц-і;
Золотоноша — золотонош-ець — золотоніш-к-а — золотоніш-ц-і;
Ічня — ічн-івець — ічн-івк-а — ічн-івц-і;
Кам’янець-Подільський — кам’янець-подол-ець — кам’янець-поділь-к-а — кам’янець-поділь-ц-і;
Коломия — коломи-єць — коломий-к-а — коломий-ц-і;
Кривий Ріг — криворіж-ець — криворіж-к-а — криворіж-ц-і;
Лубни — лубен-ець — лубен-к-а — лубен-ц-і;
Острог — острож-ець — острож-к-а — острож-ц-і;
Полтава — полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
Рівне — рівен-ець — рівен-к-а — рівен-ц-і;
Ромни — ромен-ець — ромен-к-а — ромен-ц-і;
Харцизьк — харциз-ець — харциз-к-а — харциз-ц-і;
Черкаси — черкас-ець — черкас-к-а — черкас-ц-і.
Другою за продуктивністю є словотвірна модель із суфіксами -анин, -янин, -чанин. Їхня синонімна повноправність із -ець не викликає сумнівів, однак їм властиве поєднання з твірними основами на:
-иц-я: Вижниця — вижнич-ан-ин — вижнич-ан-к-а — вижнич-ан-и;
Вінниця — віннич-ан-ин — віннич-ан-к-а — віннич-ан-и;
-ець: Кременець — кременч-ан-ин — кременч-ан-к-а — кременч-ан-и;
Кролевець — кролевч-ан-ин — кролевч-ан-к-а — кролевч-ан-и;
-ц-і: Чернівці — чернівч-ан-ин — чернівч-ан-к-а — чернівч-ан-и;
Ярмолинці — ярмолинч-ан-ин — ярмолинч-ан-к-а — ярмолинч-ан-и;
-цьк: Донецьк — донеч-чан-ин — донеч-чан-к-а — донеч-чан-и;
Луцьк — луч-ан-ин — луч-ан-к-а — луч-ан-и;
-ак: Судак — судач-ан-ин — судач-ан-к-а — судач-ан-и;
Токмак — токмач-ан-ин — токмач-ан-к-а — токмач-ан-и;
-ч: Галич — галич-ан-ин — галич-ан-ка — галич-ан-и;
Дрогобич — дрогобич-чан-ин — дрогобич-чан-к-а — дрогобич-чан-и;
(-к)и: Прилуки — прилуч-ан-ин — прилуч-ан-к-а — прилуч-ан-и;
Суми — сум ‘-ян-ин, сум-ець — сум ‘-ян-к-а  — сум ‘-ян-и, сум-ц-і.
Вибірково суфікси -анин, -янин, -чанин поєднуються з деякими основами топонімів, що мають у своєму складі суфікс присвійности -ів/-їв, зокрема
Київ — ки-ян-ин (не києвлянин) — ки-ян-к-а — ки-ян-и або паралельна форма до харків-ц-і — харків ‘-ян-и — харків ‘-ян-к-а — харків ‘-ян-и.
Переважне вживання в усному мовленні назв жителів на -анин, -янин, -чанин замість усталених назв із суфіксом -ець – не лише небажане, а й шкідливе. Суфікс -ець (перші свідчення ХІV-ХV ст.) із етнонімним та катойконімним значенням здобув перемогу над -анин, -янин щоближче до ХХ ст., однак радянська доба асиміляційно призупинила цей процес. Позаяк теперішня культура по-згубному двомовна, то відстояти питому позицію -ц-і (-ець) у наступі продуктивної в російській мові моделі -чан-и - це, образно кажучи, елементарне бажання не дати чужинцеві (себто англічанам, датчанам, кримчанам, розумій – московитам) збити себе з ніг. Суфікси -анин, -янин, -чанин треба залишити хіба у тих позиціях, де не можна вжити суфікса -ець: Вінниця – вінничанин – вінничанка – вінничани. Слушно дивувався із засилля «анинів-чанинів» Б. Антоненко-Давидович: «Хтозна-чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка – на позначення жителів Лубень чи канівець, канівка – на позначення жителів Канева. Появу дивовиж полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука ч треба, щоб у назві був звук к: порівняйте: м. Гребінка гребінчанин, хоча природним є також гребінківець). Так само був би здивований М. Бажан, якби побачив, що його «краплі данського короля» у сучасних виданнях перетворилися у «краплі датського короля».
На цій самій асиміляційній дорозі прикметникові похідні: данськ-ий, даній-ськ-ий (не дат-ськ-ий, як у СУМі ІІ, с. 214), азій-ськ-ий (не азіат-ськ-ий, що тлумачений у СУМі як «те саме, що азій-ськ-ий»—І, с. 24); рівен-ськ-ий, рівн-ян-ський, Рівенщина, Рівенська область (не ровен-ськ-ий).
(І. Фаріон, «Мовна норма»)