Слово банкет — французьке, траплялось воно в нашій літературі й раніше, але
слово бенкет чи бенькет, теж запозичене, має за собою певну традицію: «Що день
бенькети, мов весілля» (І. Котляревський); «Бенкет у Лисянці» (Т. Шевченко);
«Хазяїн дому готував весільний бенкет» (Ю. Смолич); «На хліб, на сіль, на
бенкет зазивали» (народна пісня).
Від цього іменника виникло
дієслово бенкетувати (а не — банкетувати!): «Еней жив у Дідони… пустився все
бенкетувати» (І. Котляревський); «Де панують, бенкетують?» (Т. Шевченко).
То яка потреба нехтувати словом бенкет, що здавна ввійшло в нашу літературу й живе народне мовлення? На мою думку, — ніякої.
(Борис Антоненко-Давидович)
То яка потреба нехтувати словом бенкет, що здавна ввійшло в нашу літературу й живе народне мовлення? На мою думку, — ніякої.
(Борис Антоненко-Давидович)
Немає коментарів:
Дописати коментар