субота, 8 червня 2013 р.

Легенда про калину


Легенда Полтавщини
Колись дуже давно жили в нашому селі хлопець Клим та дівчина Лина. Підросли, покохали одне одного та й одружилися. Жили дружно, весело. Разом вранці сонечко зустрічали, а ввечері проводжали на спочинок.
Незабаром у них народилася донечка. Така красуня! На згадку про народження доньки вирішили батьки посадити деревце. Звичай такий на Україні був. Климові хотілося посадити незвичайне деревце, таке ж гарне, як його донечка. Пішов чоловік на пошуки до лісу. Бродив, бродив — нічого знайти не може. Аж раптом побачив гарний кущ, вкритий пишним білим цвітом. Викопав Клим бережно кущик з рідною землею та й посадив біля двору.
Росте дівчинка, гарнішає. А кущик і собі росте, зеленіє. Навесні вкриваються білим цвітом, восени — радує всіх червоними ягідками. Хто не йде мимо двору, кущиком милується, ніби щастю Клима і Лини радіє.
З того часу почали люди і собі садити зеленого кущика біля двору, щоб щастя в домі поселилося. А кущ, що спочатку назви не мав, почали калиною називати, а донечку Клима і Лини назвали Килинкою.
І ось розцвіло село калиною та красою дівочою. Народився синочок — тато дуба саджає, а народилася донечка — калиноньку. На щастя, на долю. Кущ калини не тільки красу має, він здоров’я повертає. Ось яка наша калинонька!
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
70. Калинонька. Записано в селі Веприк Гадяцького району Полтавської області від Андрусенко Надії Феодосіївни (1929 року народження) Сумцовим Владиславом 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.