З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру
й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
27 жовтня 1882
року на сцені міського театру в Єлизаветграді Марком Лукичем Кропивницьким була
поставлена "Наталка Полтавка" І.Котляревського за участю Марії
Заньковецької у ролі Наталки та Миколи Садовського у ролі Миколи.Так
розпочалася історія українського професіонального театру корифеїв, якому
судилося досягти класичних вершин акторської та режисерської майстерності й
здобути світову славу.
Сьогодні важко встановити - хто з театрознавців першим
назвав Марка Кропивницького корифеєм. У сучасному розумінні це слово означає -
найвизначніший діяч у якійсь галузі науки, літератури, мистецтва. Якщо так, то
воно не підходить до характеристики Марка Лукича. Адже він, як на мене, не
"найвизначніший діяч у якійсь" одній галузі. У особі цієї непересічної
людини сконцентрувався величезний талант актора, режисера, драматурга,
громадського діяча, полум'яного борця за українську мову і культуру.
Він є
національною гордістю України. А ще Кропивницький був геніальним наставником і
вихователем. Всі великі актори, у їх числі й корифеї "були або вихованками
й вихованцями Кропивницького безпосередньо, або учнями його учнів".
Як актор Марко Лукич першим в Україні дав класичні зразки
глибокого розуміння словесної дії, засобів сценічної виразності, всебічного
аналізу образів. Він блискуче володів мистецтвом гриму, перевтілення на сцені.
"Його вплив на глядача був колосальний, - згадує один з учнів
Кропивницького, теж із плеяди корифеїв Іван Мар'яненко. - При першій появі його
на сцені всі глядачі вставали і протягом добрих п'яти хвилин вітали його
оплесками та вигуками "Слава!"
Важко переоцінити творчий подвиг митця, який створював новий
український театр в умовах переслідування рідної мови, зросійщення суспільства.
Одна з газет писала, що Кропивницький належав до тих ветелів сцени, які
"грали страшенно багато, одержували страшенно мало, але переживали самі і
змушували переживати інших незабутні хвилини". У часи, коли творили
корифеї, у театрі панувало засилля російської і зарубіжної перекладної
драматургії. Марко Лукич кидає виклик дійсності і здійснює ще один подвиг: пише
п'єси. Більшість його творів увійшли до золотого фонду української класичної
драматургії. Яким суворим було ставлення до українських вистав чи концертів,
свідчить один лиш факт. У 1867 році з незвичайним трудом київським українцям
вдалося виклопотати дозвіл на концерт українських пісень. Їм дозволити, але при
умові, що тексти треба перекласти… французькою мовою. Все, що носило
український характер, мало на собі присуд смерті.
Доходило навіть до фізичних розправ. На одній з вистав під
час гастролей у Москві на голову Кропивницькому несподівано впала важка
гардина, на якій трималася завіса. Життя актору врятував масивний парик на
голові. І все ж Марко Лукич одержав травму, яка відбилася на його здоров'ї:
Кропивницький довго хворів, у нього розладився слух і зрештою він оглух. Як
вияснилося, стійки, на яких трималася завіса, були попередньо підпиляні,
падіння жердини "влаштували" у ті хвилини, коли актор на вимогу
публіки стояв на авансцені і приймав вітання за чудову гру.
І тим більшої поваги заслуговує місто над Інгулом,бо саме у
ньому місцеві аматори на чолі з Кропивницьким у 1864 році дали вистави
"Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці" та інші, що
започаткувало український професіональний театр. Цей період практично не
висвітлювався у літературі про корифеїв, його досліджував лиш мистецтвознавець
Степан Чарнецький у 30-ті роки минулого століття. Але праця дослідника побачил
світ аж у часи незалежності України. Про деяких людей, котрих можна назвати
хрещеними батьками корифеїв і всього професіонального театру , і які
"благословляли" Марка Лукича на службу святому мистецтву (вислів
Кропивницького), коротко розповімо, бо в радянські часи, коли
"творилися" життєписи корифеїв, ці імена з політичних міркувань
замовчувалися.
Найпершим слід назвати Олександра Кониського, письменника
різнобічного обдаровання, яскраво вираженої громадянської позиції, одного з
найперших і найкращих біографів Тараса Шевченка. Радянське літературознавство
закріпило за ним ярлик діяча "ліберально-буржуазного напрямку", і
цього було досить, щоб твори письменника не друкувалися, ім'я його згадувалося
лише у рідкісних наукових виданнях. А між тим саме Олександр Якович відіграв
значну роль у становленні світогляду Марка Кропивницього.
У 1866 році від відбував у Бобринці та Єлизаветграді
заслання, як політичний "неблагонадійний", запідозрений "в
стремлении к распространению малороссийской пропаганды". Аби нічого не
перекрутити у стосунках Кониського і Кропивницького, надаю слово самому Марку
Лукичу. "Бобринець колись був місцем заслання політичних, і в мої часи
заслано було туди О.Я.Кониського, з яким я познайомився і учащав щодня до
нього,- згадував Кропивницький. - Спізнання з небіжчиком та його дружиною М.О.
мало на мене великий вплив".
Як бачимо, сам Марко Лукич стверджує, що Кониський мав на
нього "великий вплив". У чому він виразився?
Читаємо далі спогади Кропивницького: "З Олександром
Яковичем ми інколи їздили по хуторах, знаходили старих дідів-пасічників, котрі
охоче співали нам силу пісень… Раз становий Г-ов доніс на мене і Кониського в
повітове поліцейське управління, де був мій дядько Єгор Іванович Дубровинський
помічником справника. Дядько посовітував мені не їздить більше по
хуторах"…
Отож, ідейно-естетичні погляди Кропивницького формувалися й
розвивалися не під "благодатним впливом ідей російських
революціонерів-демократів", як про те подають радянські дослідники
творчості драматурга.
Сюжети своїх творів він знаходив у середовищі рідного
народу, життя його яскраво змальовували молодому Марку оті діди-пасічники та
старший за віком Олександр Кониський - людина із чіткими націоналістськими
поглядами. Кониський був першим поетом України, хто відразу після смерті
великого Кобзаря написав проникливо-ліричного вірша "На смерть Тараса
Шевченка". Без сумніву, цей твір Кониського мав величезний вплив на
світогляд Кропивницького, він прищепив любов майбутнього драматурга до
творчості геніального поета. Не випадково Марко Лукич був одним з перших і найкращих
виконавців ролі Хоми Кичатого у драмі Шевченка "Назар Стодоля". За
мотивами поеми Тараса "Сліпий" ("Невольник") створив драму
"Невольник", сюжет "Титарівни" поклав у основу однойменної
драми. Трупа Марка Кропивницького вперше поставила оперу Миколи Аркаса "Катерина"
за Шевченком. Відомо, що Кропивницький був не лише великим актором, режисером,
драматургом. Він ще був і композитором та виконавцем пісень на слова Шевченка.
Він написав музику на вірш поета "За сонцем хмаронька пливе". Нерідко
до тексту своїх п'єс вводив вірші Шевченка або уривки з них, популяризуючи
слово поета серед народу. Був неперевершеним читцем Шевченкових поезій, знав
напам'ять майже весь "Кобзар". У Кіровоградському меморіальному музеї
Марка Кропивницького зберігаються фонограмні записи віршів Шевченка у виконанні
Кропивницького, переписані на платівку. А ще Марко Лукич сам написав слова і
музику до пісень, які тепер вважаються народними, зокрема, відомий
"Соловейко".
Сказане не значить, що Марко Лукич був русофобом. Він знав і
любив творчість Гоголя, Островського, Грибоєдова. На початку своєї сценічної
діяльності, коли вистави українською мовою були заборонені, "переграв я до
500 ролей на російській мові - від губернатора в "Птичках певчих" до
"Отелло" - згадував митець.
Але постійно пам'ятаємо: Марко Кропивницький все своє творче
життя присвятив служінню рідному народу. Він прагнув, щоб мистецтво актора і
режисера відображало на сцені соціальну правду, реалізм, звичаї і побут
українського селянина.
----------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар