Мовні каламбури

Буває, що й теля вовка хапає.

Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім.

Де Крим, де Рим, а де дядькова груша.

За царя Панька, як була земля тонка, - пальцем ткнеш та й воду п'єш,

Злякався, аж сорочка на мені пополотніла.

Круть-верть - в черепочку смерть!

Кумова хата горіла, а моя тітка руки нагріла -от ми й родичі.

На городі бузина, а в Києві дядько.

Не знав, не знав, та як на те й забув!

Нема хліба - їж пироги.

Ну й ніс-для празника ріс, а ти в будень носиш!

Пішов у ріст, як заєць у хвіст.

Сам голий, а сорочка за пазухою.

"Сідай, бабо, підвезу". "Нема часу-треба йти!"

Там-то глибоко - жабі по око!

Химині кури, що пішли в череду недоєні.

Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.

Як гороху, тих знайомих: куди не піду, то випхнуть.

Як є голова, то й носи здоров.