Мотиви весни у творчості юних

Весна - пора натхнення. І не дивно, що саме тоді, коли тане сніг, лагідно торкаються землі перші промені сонця у юних серцях віє натхненням. Весна не залишає жодного серця байдужим, навпаки  сповнює теплом, мрійливістю, бажанням творити. Власні спостереження серед природи - найцінніший досвід. Ним щедро прагнуть поділитися  юні творчі натури.

Весна-чарівниця

(весняна замальовка)

Настала рання весна. Стрілки годинника ще не встигли показати сьому ранку, як миттю вийшло сонце. Маленькі сніжинки на подвір'ї поступово перетворюються на холодні краплини. Та це ж і не дивно! У гості завітала справжня весна – ніжна і тепла. Щодня повертаються птахи, щебечуть все голосніше та привітніше, сідають на гілки дерев та ховають свої маленькі дзьобики в пухнастім пір'ї. І хоч ще вчора була холодна зима, проте сьогодні виглядає рум’яне сонечко, зустрічаючи її – Весну-чарівницю.

Драна Юлія – учениця 5 класу Маловисківської ЗШ №4 І-ІІІ ст..

Як Березень Весну зустрічав…

(казка)

Непомітно прийшов Березень. Сніг ще не поспішав танути. На подвір'ї намело великі кучугури снігу. Час від часу зривався вітер і кружляв тендітними сніжинками. Засмутився Березень, що й досі панує зима. Послав тоді він своїх посланців синичок. Полетіли вони за узгір’я високі, моря глибокі і побачили, як Весна по піщаному березі ходить. Угледіла вона їх, підізвала до себе. Сіли синички на камені та й почали розповідати, що там, за горами-морями в чудовій країні Україні настав час весні бути. Вислухала вона їх та й каже:

-Летіть додому та голосно й радісно щебечіть, сповіщаючи про мій прихід… Сама ж я прийду з  сонечком рум'яним.

Полетіли синички на нашу землю. По дорозі сіли відпочити та помилуватись мальовничими краєвидами Криму та Карпат. Аж раптом помітили, що вода з гілок накрапає – то весна із сонечком іде на землю українську. Швидко знялися і радісно защебетали:

-Весна прийшла, тепло принесла!

А Березень тим часом вдягнувся в шовковії шати та з вербовими гілочками зустрічав її – Весну.

Шевченко Ярослав – учень 5 класу Маловисківської ЗШ №4 І-ІІІст..

Весняне золото

(етюд)

Сонце пронизало хмари, які нагадували вату, забруднену чорнилом. Може, тепер буде тепло? Уже три тижні, як весна, а проліски все не розквітають, барвінок  усе не стелиться… Лише дощ ллє, як із відра. З якою надією я вдивлялася у небо, сподіваючись таки побачити хоч один малесенький шматочок блакиті. Та все дарма! Знову подув вітер, важкущі хмари не витримали, і вже перша краплинка впала мені в долоню. Я дивилася на неї, мов на якесь диво. Вона була не схожа на інші. Усі були сірі, а вона – золота. Така ж гарна, як омріяна весна! І тут їх стало багато! Одна за одною летіли додому золоті весни, падали в долоні, на ще сонні дерева, у золоті калюжки. Уже за хвилину все покрилося золотом і світ почав прокидатися. Я помітила маленький зелений листочок, що ніби голочка стримів із землі, а в ньому були заховані синенькі квіточки.

Коли відвела від нього погляд, то все навкруги уже було різнокольорове, а на чистому блакитному небі з’явилася перша весняна веселка.

Антоніна Черніченко - учениця 10 класу Маловисківської ЗШ №3 І-ІІІ ст.