понеділок, 23 січня 2012 р.

Творчість юних

Можеш нічого не казати,
просто почуй мене.
І цього вистачить…

Такими словами часто звертаються до нас юні обдаровані серця, але, на жаль, ми не часто їх чуємо. Заклопотані щоденними справами, кудись біжимо, щось виконуємо… В той час, коли наша допомога і порада так потрібні молодим, ще несформованим талантам, ми нехтуємо найважливішим - плеканням обдарованості.
Вже не перший рік знайома з десятикласницею Антоніною Черніченко. На перший погляд, це звичайнісінька учениця одного із загальноосвітніх навчальних закладів, та водночас незвичайна, непроста і неординарна особистість. Вона бачить те, що вже  давно не помічаємо ми, дорослі. Красу людських почуттів і мальовничі краєвиди нашого краю Тоня майстерно описує за допомогою слова. Тож хочеться, щоб голос душі юної мисткині почули усі.
(Січень 2012 р продовжує тішити усіх зимовою феєрією, а у дівчини своє бачення).

  
Казкова вулиця

Цілу ніч сипало снігом та поливало дрібним дощем. Здавалося, на ранок це все перетвориться на океан, і машини, ніби катери, будуть плавати у ньому не один день. Та, на щастя, переживання були марними…
Мороз поспішив виконати свою місію, і зранку сонце опускало своє проміння на льодове королівство вулиці.
І справді льодове!
Дороги перетворилися на скляну поверхню, та й дерев мороз не пропустив! Кожна гілочка одягнулась у кришталеву сукню.
Ягоди калини майоріли під шубками зі снігу, люб'язно посміхаючись до сонечка.
І будинки не забарились! Вони прикрасились довжелезними бурульками - від даху аж до самої землі.
Десь обабіч дороги додолу вклонилися зимі - чарівниці кущі жасмину.
Та найкраще було ввечері, коли після помірного снігопаду узбіччя палали самоцвітами в срібній оправі. Тоді м'якенькі покривала снігу огортали дахи, а майже сонні хатинки були прив'язані до небес тонесенькими ниточками диму.
Ще зовсім трішки, і  маленькі оченята – віконечка задрімають аж до наступного дня…